«Величне ім'я – захисник України»

"за участю військовослужбовців"

Мета заходу: формування в учнів громадянської ідентичності, розуміння єдності й цілісності України, її багатонаціонального народу як національної ідеї розвитку вільної, незалежної. Демократичної та заможної держави; виховання шанобливого ставлення до Героїв Небесної сотні, воїнів, загиблих у боротьбі за свободу та цілісність України.

Ведучий. Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Збройні Сили є необхідним атрибутом держави і виконують її найголовнішу – захисну – функцію. Сьогодні строкова військова служба відповідно до Конституції та Закону України “ Про загальний військовий обов’язок ” є почесним обов’язком кожного громадянина (чоловічої статі). Хоча, потрібно зауважити, що багато службових посад в армії займають жінки і їх кількість з кожним роком зростає. Тому це свято стосується всіх, це свято України!Ніщо не виникає на порожньому місці. Має свою передісторію і українська армія.

Ведучий    Починаючи з Аскольда і закінчую­чи Святославом, кожен з князів вважав за необхідне створити власне військо або, точніше, дружину і організувати декілька походів на Візантію. Але й доводи­лося не тільки ходити у походи, а ще й захищати власні території, як це робили Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Га­лицький.

 Героїчною сторінкою історії українсь­кого війська, була Запорізька Січ, незламними ли­царями духу були запорізькі козаки, такі як Д.Вишневецький, П.Сагайдачний, Б.Хмельниць­кий, І.Мазепа.             

ПІСНЯ «А по під горою…»

Ведучий   Немало завойовників знала Україна. Та найбільш сильним був багатовіковий гніт Росії і Польщі.  На довгі роки Україна втрачає свою державність. Боротися доводилося майже повсякчас. Звідусіль йшли на родючі українські землі незчисленні завойовники, щоб стати господарями щедрої земні.

        Героїчна  і коротка, як спалах, історія легіону Українських  Січових  Стрільців   (усусів). Створений   стараннями  українських  патріотів  у 1914 році, він поклав початок благородним зма­ганням західних українців за свободу. Тернистою видалася доля усусів, серед яких 40% становила молодь з вищою  освітою.  Були на їх бойовому шляху походи  і  поневіряння,  лицарство  і жер­товність. Варто пригадати битви на горах Лисоня і Маківка.

  Неможливо не згадати і бій під Крутами, де ге­роїчний опір чинили 300 необстріляних київських студентів і гімназистів. Переважаючий більшовиць­кий загін Єгорова по-звірячому замучив їх. Матері, що прибули сюди похоронити своїх синів, не впізна­вали їх.

Ведучий

                         Україно моя! Ти не вправі тих хлопців забути, —

                         їх стежки пролягли, наче зморшки, до твого чола

                         Побратими мої!  Ви не вправі  тих хлопців забути     

                         Бо жива Україна, і правда на світі жива.

 Згадаймо слова Василя Кравичка з кіноповісті О. Довженка «Україна у вогні»: «Ми б'ємося за те, чому нема ціни у всьому світі, - за Вкраїну, за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий». Ці слова ведуть змучених, скривавлених солдат у бій, можливо, для них останній.

Нашої заслуги в тім не бачу,

Нашої не знаю в тім вини,

Що козацьку бунтівливу вдачу

Нам лишили предки з давнини.

Нам і те не добавляє слави,

Що вони од чужоземних сил

Заступили землю кучеряву

Горами високими могил.

Бо коли, закоханий в минуле,

Прокуняєш свій великий час,

Наша лінь нікого не розчулить,

Слава теж відмовиться від нас.

Спогади докучливі, як нежить,

Що тій славі принесуть нове?

Тільки тим історія належить,

Хто сьогодні бореться й живе!

Ведуча.  Довгим і тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробу­вань та негараздів випало на долю україн­ців у боротьбі за свободу та незалежність. І завжди в цій боротьбі поруч із народом йшов воїн-солдат.

 24  серпня 1991 року Україну було проголо­шено незалежною державою. Перш за все настала потреба створення національної армії, армії держави, яка отри­мала незалежність і лише стала на шлях свого відродження та розвитку. У грудні 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Збройні Сили Ук­раїни».

У Конституції України сказано, що служба в Збройних силах України, захист Вітчизни, її незалежності та територіальної ціліснос­ті - почесний обов'язок кожного молодого громадянина.  

Протягом  цих років Збройні сили України пройшли непростий шлях від  становлення до занепаду, поневірянь та розкрадань. А поряд с цим жив наш Український солдат.

Ведуча.   23 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування. На мою думку, події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми господарі на власній землі.

Вірш «О Боже єдиний, здійсни мою мрію…»

Чорною стрічкою для українців стала війна на Сході. Коли Україна після Революції Гідності, була як поранена птаха та чекала допомоги і підтримки, отримала ніж в спину від так званого «братнього народу». Росія  ніяк не може пробачити Україні її незалежність. Ліна Костенко писала: «У кожної нації свої хвороби. У Росії - невиліковані». Вороги розуміють, що тільки розділивши, посіявши ворожнечу, нас можна буде й надалі тримати в покорі. Мені хочеться згадати слова Григорія Сковороди, який сказав про наш народ: «Не вчіть яблуню родить яблука. Краще відженіть від неї свиней». Це є відповідь недругам і ворогам, які намагаються довести, що українська нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі.  Російські сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході  точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України.

Ведуча. Саме за це зараз в АТО воюють сини-герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони сміливі, мужні, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.

          Давайте  і ми сьогодні  вшануємо пам'ять тих хто загинув в зоні АТО хвилиною мовчання…..

Звучить запис «Гей, плине кача…»

Про солдата-воїна згадуємо нині, коли у нашому дворі хазяйнує ворожий сусід, коли грабують, убиває українців. І нашим хлопцям щодня доводиться відбивати атаки бойовиків, психологічні атаки місцевого, не долюблюючого їх населення, мерзнути під відкритим небом, голодувати. Та не падати духом, не здаватись, не здавати свої позиції… Їх уже прозвали «кіборгами», «безсмертними», «укропами».

Кривава осінь, правильно кривава.
Не так, як завжди жовто-золота.
Криваве листя падає не жваво,
Й не впасти, як листок, стоїть мета.
Як гілка пересохла, не зламатись,
Не підкоситись, як суха трава,
Іти вперед, нічого не боятись,
Всім довести  що Україна ще жива!
Похмуре небо, наче перед градом,
І чорні хмари видно де-не-де,
А вдалині пастух зі своїм стадом,
Не боячись, схиливши голову іде.
Кривава осінь, як іще сказати,
Кривавий дуб так жалісно шумить,
Десь вдома тихо плаче стара мати,
Щоб сина ще побачити на мить.
Пташки в краї тепліші відлітають,
Та зовсім не тому, що скоро сніг,
Вони, як люди, від війни тікають,
Та я втекти ніколи би не зміг.
Кривава осінь, хай собі так буде,
Це не причина залишати дім,
Ми ж не пташки, ми - вільні люди,
Які ніколи не впадуть ні перед ким!!!

Ведучий. Щодня, за життя солдат моляться тисячі батьків, дітей, бабусь, дружин, сестер та братів. Тисячі небайдужих людей приносять допомогу у пункти збору для воїнів АТО, гроші і медикаменти у лікарні, військові госпіталі. Сотні волонтерів передають на блок-пости нашим солдатам теплі речі, форму, продукти харчування, тепловізори, печі-буржуйки, щоб хоч якось допомогти їм, тим, хто дивиться смерті у вічі щодня.

Ой не личить тобі сивина,
Любий друже, і вірний солдате,
Знають всі, що не наша вина,
Та не плач, переможемо, брате!
Знаю серце твоє не камінь,
І щоночі марніє душа,
Та бадьорить сонечка промінь,
Прийде осінь, а згодом й весна.
Коли серце на мить зупиняють
Черги градів, гармат, вогнів,
Командири давно вже знають
План запеклих для Нас ворогів.
Бережіть себе, любі солдати,
Я щовечора Бога молю,
Дочекається сина хай мати,
Хай прийде вже завершення злу.

Ведуча.  Наші хлопці і юнаки  з честю виконують свій  обов’язок перед  Батьківщиною та народом, щоб українське небо було  мирним і безхмарним! Щоб ми ходили до коледжу, на роботу, відпочивали, раділи життю.

Горнусь до тебе, Україно

  Горнусь до тебе, Україно.

  Як син до матері горнусь

  За тебе, рідна і єдина

  Щодня я Богові молюсь.

  Молюсь за тебе, Україно,

  І свої сили віддаю,

  Щоб відродити із руїни

  Наш дух і славу бойову.

  Очистимо усі джерела,

  Дніпро-Славутич оживе,

  І заспіваєм: Ще не вмерла

 Україна наша, і не  вмре.

ПІСНЯ «Ти солдат України»

Ведуча: Моліться, люди України,
За тих, хто на передовій.
Моліться за чужого сина,
Щоб вас потішив колись свій.
Ті хлопці нам не є чужими,
Бо волю нашу бережуть.
Вони не знають, чи живими
До матерів колись прийдуть...

 ВІРШ

Не плач, кохана, чуєш, я живий.
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.
Скажи хоч слово, мила, не журись.
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись, за нас усіх молись.
І матері від мене поклонися.
Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили «Заповіт»,
Під обстрілом читаємо відтоді.
Пробач, ріденька, знову мушу йти.
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прокляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю.
Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує.
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!
А він десь там, де небо у вогні.
Боронить свою землю від навали.
Він вже давно не лічить ночі й дні,
Він робить все, щоб ми війни не знали!

Ведуча. Велике спасибі воїнам  за мирне життя, яке ми маємо тут сьогодні. Воно, на жаль, не у всій Україні, але завдяки таким хлопцям є шанс, що у нас скоро запанує мир.

Воїни України продовжують славні бойові традиції своїх предків - козаків, примножують їх у нових історичних умовах...  І  сьогодні саме український солдат є гарантом забезпечення захисту народу, держави та її традицій.

Тримайся, моя рідна Україно!
Боже, як же важко говорити,
Коли ж припиниться нарешті ця війна?
Там гинуть люди, їм ще б жити й жити
Але від пострілів здригається земля,
Що буде далі? Чи настане завтра?
Для тих людей, хто зараз у бою,
На них чекають вдома їхні мами
Благаю, припиніть вже цю війну!
Прошу у Бога миру для країни,
Щоб повернулися живими усі ті,
Хто захищає зараз Україну,
Хто там на Сході ніби в іншому житті…
Молюся небу, молюся і вірю,
Що все закінчиться, що скоро все мине
Тримайся, моя рідна Україно,
Борися люба за життя своє,
Я вірю, що припиняться всі війни,
Що буде мир і спокій у серцях,
І вірю я в майбутнє України
І віра ця з душі, в моїх рядках!

ПІСНЯ «Дай Боже сили нашим солдатам».